Загибель козака Нечеси

Картинки по запросу

У першій половині XVIII століття великі простори від Синюхи до Дніпра і далі на схід та південь до Чорного й Азовського морів і Дону входили до володінь Війська Запорозького. Але долю війська, як і всієї України, самочинно вирішили Москва з Варшавою, коли в 1686 році уклали Вічний мир між собою. Час показав, настільки «вічним» він був, але після нього для наших пращурів настали не найкращі дні. За угодою зруйновані міста Ржищів, Канів, Черкаси, Боровище, Воронків, Крилів, Чигирин та інші, а прилеглу місцевість визначено залишити незаселеною.
Нашестя
Поразка війська Карла XII і Мазепи під Полтавою поставила запорізьке козацтво за підтримку Мазепи в жорстокі умови вигнання із Запорожжя. Але після поразки Петра І від турків у Прутському поході 1711 року Правобережжя, так звані «Задніпрські місця», стало нічиїм, і туди ринула народна колонізація з лівобережних Миргородського й Полтавського полків Гетьманщини. тут відновила сили давня Крилівська сотня, від якої в тридцяті-сорокові роки відбрунькувалася Цибулівська сотня, що простягла свої інтереси ще далі на захід. Це торкнулося лише півночі нинішньої Кіровоградщини. Більшу ж її частину обійняла Бугогардівська паланка, одна з п’яти адміністративних одиниць Війська Запорозького. Запорожці мали 38 куренів – дрібних утворень, в яких вони й проживали. І якщо у січовому переліку є Кущівський, Кальниболоцький, деякі інші курені, то це значить, що вони знаходилися якраз у межах нашої області.
Тут слід розрізняти козаків гетьманських і запорозьких, між котрими у цих краях не виникало жорстких територіальних спорів. Чорні часи настали, коли після царського указу від 24 грудня 1751 року почалося заселення краю вихідцями з-за кордону. Багатонаціональному конгломерату, названому Нова Сербія, надано такі привілеї, які й не снилися місцевим мешканцям. Мало того, уже обжиті нашим людом осередки силоміць відбиралися, щоб віддати пришлякам. Населених пунктів, підданих такій жорстокій кривді, виявилося за сорок. Майже всі вони одержали чужинські назви. А жителів, котрих поголовно лишили даху, набралося більше одинадцяти тисяч осіб. Їх власті виштовхнули далі на південь, аби засновували, мов погорільці, нові господарства у зоні придуманого Новослобідського козачого полку. Ясно, такий лихий підхід відразу ж породив тотальний конфлікт. Аби протистояння не набуло некерованого розмаху, поряд з Новою Сербією у 1752 році закладено фортецю Святої Єлисавети. Можна дискутувати, чи ця свята захистила скривджених і умиротворила кривдників, однак безплідну, адміністративно-територіальну псевдореформу вона породила.
Реформаторський зуд
Основні терени нинішньої Кіровоградської області в різний час входила до складу Новоросійської, Катеринославської, Вознесенської, Миколаївської, Херсонської губерній, які без ліку то ліквідовувались, то відновлювались, а губернські й повітові міста, як скажімо, Катеринослав на Новоросійськ (1797), або Крилів на Олександрію (1795) також часто перейменовувались. Потім їм повертали старі титли. За повіти вже й казати нічого – там без ста грамів не розібратися. Очевидно найясніший князь Потьомкін саме за цим принципом усе й погоджував. І що цікаво, тоді нікого не хвилювали першоназви. Мовляв, як корабель назвеш, так він і попливе – плавали завжди погано.
Упродовж цілого століття тут експериментували. Землі множили, ділили, додавали й віднімали: спочатку Нову Сербію розклали на полки і роти (гусарські і пандурські, жовті, чорні, козацькі та пікінерські). За указом 22 березня 1764 року Нова Сербія і прилегле до неї з півдня Новослобідське козаче поселення дістали гучну назву Новоросійської губернії. Спочатку граф Петро Панін запропонував наректи новотвір Катериненською губернією, але на другому році свого правління імператриця Катерина ІІ ще тільки вживалася в чужу ще роль і тому написала рішучу резолюцію: «Называть Новороссийской губернией». У тому ж році новітня мініатюрна губернія перетворена в Єлизаветградську провінцію. Полки як адміністративні одиниці досить швидко зникли, а з’явилися намісництва, області, губернії, провінції, повіти. Потім намісництва з провінціями й областями зникли також. А вінцем бурхливої діяльності стало введення військових поселень, яке тільки одне чого варте!
Це були не випадкові зусилля, бо тодішні державотворці прекрасно розуміли, як вигідно ловити рибу в мутній водиці. Тож не важко здогадатися, звідки взялося в декого сьогоднішнього нестримне бажання декларувати активність в тому ж, перевіреному часом напрямку.
Місто Інгульськ
У тих умовах реформаторського хаосу якось непомітно притулилася на скрижалях історії така цікава подробиця. Після зрадницької ліквідації Запорозької Січі в 1775 році, її землі, зібрані в три повіти Слов’янської провінції, включені в уже досить розбухлу Новоросійську губернію. Повіти називалися: Слов’янський, Саксаганський та Інгульський. Основними поселеннями третього з них, найцікавішого нам, були Інгульський шанець, слободи Куцівка (Новгородка), Калинівка, Кривий Ріг. Тут залишається лише констатувати, що Інгульськ – це заснована ще у вересні 1755 року слобода Інгульська. Себто, теперішня Лелеківка.
Спочатку в ній обжилося 15 мешканців чоловічої статі. Очевидно, в кожного була сім’я. Тоді природно, що дворів у поселенні було приблизно стільки ж, скільки тут проживало чоловіків-господарів. Село стрімко заселялося, бо січневий перепис 1756 року зауважив уже 27 обійсть. Через рік їх стало 36. На перше січня 1759 року – 54. Словом, у початковий період щороку приростало по десятку новоселів із родинами.
Аж тут раптом відбувся демографічний сплеск. На восьмому році існування (1763) в слободі Інгульській зафіксовано аж 714 дворів! Це в сорок сім разів більше, ніж на час заснування населеного пункту. За розрахунками їх повинно б бути приблизно з півтори сотні, – а тут таке! Що зіграло ключову роль у цьому незвичайному явищі – потрібно визначати шляхом прискіпливого вивчення тогочасних джерел, їх аналізу на загальному історичному тлі.
Однією з причин широкого незадоволення козацтва стала побудова на його землях імперської фортеці Святої Єлизавети. На 1763 рік вона зосередила за своїми валами 828 осіб чоловічої статі. Отже створення й інтенсивне зростання Інгульської слободи, яка цілеспрямовано перетворювалася в Інгульський шанець, відбулося на військову противагу російському проникненню в глибину Бугогардівської паланки.
Крім того посеред 1762 року шляхом двірцевого перевороту з фізичним усуненням Петра ІІІ, Катерина ІІ зі своєю хунтою захопила російський престол. Якщо за час короткого царювання її чоловіка Петра започаткувалися певні політичні розкладки між його урядом і Запорожжям, то, звісно, Катеринин цинізм викликав у козаків сильну тривогу, і скупчення їх було не випадковим явищем, а демонстрацією протесту новим порядкам. В 1783 році місто (саме так!) Інгульськ перетворено в «приписной город», а замість нього повітовим центром визначено Кривий Ріг і повіт, відповідно, перейменовано в Криворізький.
Війна не милує
Не варто відкидати також гайдамацький, радикальний фактор розквіту Інгульської слободи. Джерела свідчать, що в 60-70-ті роки не стихали напади місцевого люду на поселенців-чужинців: сербів, молдаван, росіян. З Єлисаветградської провінції було виведено до 6 тисяч осіб обох статей. Забрано до 2000 коней, понад 4000 великої рогатої худоби, 23 тисячі овець. Інгульська слобода перетворилася в місце легалізації незаконних прибутків. Адже збитки Чорного, Жовтого, Молдавського, Єлисаветградського полків склали до 150 тисяч рублів, які нові власники в тутешньому ярмарковому центрі «відмивали». Тут слід розуміти, що награбоване гайдамаками, теж нажите названими полками жорстоким грабунком корінного українського населення. Згадаймо хоча б методи зігнання його із ґрунтів при створенні Нової Сербії.
До вище описаної, ніби громадянської, а насправді привнесеної війни додалася ще й війна зовнішня – Російсько-турецька 1768-1774 років, яка принесла краю великі втрати. Очевидець барон Тотт, австрієць на татарській службі, намалював страшну картину останнього татарського набігу під орудою хана Керим-Гірея взимку 1769 року. У Єлисаветградській провінції татари спалили 150 сіл і величезна димова хмара розповзлася на 20 миль аж до Синюхи. Татари вивели із собою не менше 20 тисяч невільників. Не обминуло плюндрування містечок Цибулева, Аджамки і Лелеківки.
Після такого погрому та знищення Запорозької Січі «город Інгульськ» занепадає. На початок 1782 року, коли проведено ІV ревізію, у її списках значиться усього 187 мешканців обох статей (101 чоловік, 86 жінок). Родина козаків Лелек, фундаторів поселення, потрапляє під репресії і висилку за підтримку січових порядків та курсу кошового Петра Калнишевського. Сам Калнишевський доживатиме віку у муках, за що через двісті років буде зарахований до лику православних святих. Ось чому установи Інгульського повіту вслід за описаними подіями перебазовуються з Інгульська до Кривого Рогу.
Отже, впродовж років, як кажуть, пліч о пліч, поряд з проросійським Єлисаветградським повітом на рівних крокував у майбутнє, фігурально кажучи, проукраїнський повіт Лелеківський! Однак не витримав жорсткої конкуренції. Невже так трапилося тільки тому, що в роздвоєній особистості найвищого урядовця цього краю поміщик Потьомкін убив у смертельному поєдинку козака Грицька Нечесу? Ні, звичайно. Колесо фортуни рухається не тільки за волею влади. Якби воно крутнулося тоді трохи швидше або повільніше, то можливо б сьогоднішня облдержадміністрація знаходилася б десь біля школи №15, чи в районі занедбаної тракторної бригади колишнього колгоспу імені Щорса, а не на площі Кірова.
Хто ж хоче й сам пірнути у давнину, або не вірить написаному тут, нехай уважно читає академічне видання «Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII – первой половине ХІХ века (1719-1858 гг.)». Автор – Володимир Кабузан. Видавництво «Наука», Москва, 1976 рік.
Леонід БАГАЦЬКИЙ

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s