П’ять днів девять років тому, або наслідки «прінужденія к міру».

П'ять днів чотири роки тому, або наслідки «прінужденія к міру».

В давнину, коли починалися олімпійські ігри припинялися війни. Росія п’ять років тому брутально цим правилом знехтувала і  вчинила навпаки. Бомбардування грузинських міст, зрозуміло всім , мали на меті залякування, але немає ніякого виправдання і є по суті варварством, як би його росіяни не називали,  і яку демагогію для цього не використовували, бо свинство є завжди лише свинством.

Після ти споминів та роздумів виникає не риторичне питання: «Чи треба Україні вступати в НАТО?» Питання з кожним днем тоді  переставало бути риторичним і переміщувалося в практичну площину. Пригадуючи події навколо Тузли, на думку приходить те, що і наші міста «північні брати» спокійно могли почати бомбардувати, щоб використати боєзапаси, термін зберігання яких закінчується, і назвати приводом ніби від нас до них вітром несе сибірську виразку чи якусь свинку.

Конфлікт в Осетії, чи стосунки грузинів з абхазами, то завжди лише внутрішні справи Грузії, але  на дивину заздалегідь організовані та змодельовані і підігріті з півночі. Південна Осетія чи Абхазія, то не Чечня, і знаходяться поза межами Росії. В події в Чечні Грузія не втручалася, а от Росії «до всього є діло», і вона чомусь вважає такий стан речей для себе нормальним. Але він не є нормальним для інших

Перечитуючи сторінки російсько-грузинських стосунків за останні 500 років дивуєшся тому наскільки московські царі були мудрішими та дружнішими по відношенню до грузинів, яким допомагали, як братньому народові-одновірцеві. Але ми теж одновірці, і знаємо, що одновірці з півночі робили з українським народом, тому і подив поведінці росіян повинен бути стриманим. Віроломство та брехня здавна були краєкутними каменями в міжнародній та дипломатичній поведінці  тих одновірців – росіян.

А ще звертають на себе увагу, як попередження Україні, провокаційні заяви осетинів, вкладені їм в уста московськими політиками про поставки зброї Україною до Грузії. Для кого і чого вони? Щоб виправдати превентивні бомбардування вже українських міст чи щоб в очах російського «обивателя» сформувати образ «кровожерливого хохла» небезпечного для Росії і всього світу?

А що до поставок зброї, то це вже українські справи , а не російські… Що, кому, і скільки Україні продавати не «російського носу справа»! А з друзями, якими завжди нам були грузини, за українським звичаєм діляться і ковтком води та куснем хліба, а у разі потреби і зброєю та набоями до неї.

Є і інші цікаві моральні моменти, велика частина мешканців Південної Осетії має російське громадянство. Якщо людина позиціонує себе, як громадянина якоїсь іншої  країни, то чому вона мешкає не в ній, а сусідній та іноді чинить і провокації? Росія знову пересувається всіма напрямками за межі своєї дуже великої власної території, в якій їй і самій вже не до всього руки дістають. І знову виникає практичне питання: «Росіяни! Хто вони? Куди і для чого йдуть? А чи є від цього користь найближчим сусідам?»

В давнину, коли починалися олімпійські ігри припинялися війни, але це не московська норма поведінки. «Олімпійський салют Москви» п’ять років тому побачив весь світ… Москва «друг» завжди проблемний: «шарящий» по чужим землям і чужим кишеням та беручий все, що сподобається і примхливо заманеться. Бійтесь, друзів з каменем за пазухою. Камінь, за правилами чеховської рушниці, може полетіти у ваш бік з метою влучити у скроню.

Висновки з п’ятиденної грузино-російської війни майже очевидні. Захід, в особі Європейської спільноти та США не зробив свої висновки з  далекого, але доленосного 1938-го року. Захід і досі не ставиться до колишніх радянських республік, як до повноцінних держав, і практично  визнає ці території “зонами російського впливу”.
П’ять років тому усім, хто намагається відстояти свою незалежність від РФ, був поданий гарний  політичний урок з реальними висновками: російські енергоносії для Заходу дорожчі, ніж слова про “свободу і демократію”. Західна “свобода і демократія для третіх країн” закінчуються там, де починається їхній конкретний інтерес.

«Прінужденіє к міру» Росії майже вдалося, принаймні на її думку. Весь світ побачив, що той «мір» не що інше, як справжній «Русскій мір». Висновки з цього кожний зробить свої. Україні і зараз є над чим замислитися з цього приводу. Цього року цей «Русскій мір» цього року майже повним керівним складом приперся святкувати в Україну наш вигаданий ювілей, як свій власний, перед тим потопивши наш риболовецький човен, загубивши живі українські душі нахабно спостерігаючи за нашою невиразною пост-рабською реакцією. Реакція була кволою, тихою і дуже не виразною. Ні відшкодувань, ні протестів, ні вимог… Невже дуже боялися рейдів та десантів з бомбардуваннями , як п’ять років тому проти наших задекларованих друзів  і не хотіли  «провокувати різким адекватним словом»? «Прінужденіє к міру» і «мірності», здається,  комусь вдалося…

Читать полностью: http://h.ua/story/380826/#ixzz4pA68RsXC

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s