ДВА ОБРАЗКИ ПРО ВШАНУВАННЯ ТАРАСА

 

Одного дня (я ходив тоді у третій клас) учителька Ніна Семенівна, знаючи мій потяг до книжки, запитала – читав я Тараса Шевченка? Не чекаючи відповіді, подала мені ‘’Кобзар’’, досить таки потріпаний, ще довоєнний. Прийшов зі школи і живенько з книжкою до грубки (діло було взимку), де при каганці бабуся вишивала рушник. ‘’Що сьогодні приніс’’? – поцікавилася, як завжди. (Малася на увазі оцінка). Я показав їй ‘’Кобзаря’’. Вона примружила очі, щось пригадуючи. ‘’Вголос читай. Катерину’’. Я здивовано подивився на стару. Знав, вона неграмотна, не уміє ні читати, ні писати. Книжку, яку я приніс, бачить уперше. І раптом – ‘’Катерину’’! Я почав шукати твір за ‘’Змістом’’. Гортаю сторінки, чую – бабуся щось тихо шепче. Прислухався і не вірю своїм вухам.
‘’Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люди,
Роблять лихо з вами’’…
Оторопілий, слідкую очима за текстом. Слово в слово, рядок у рядок. Скінчився перший розділ. Бабуся зупинилася, зітхнула. ‘’Далі забула. Розум уже висихає. Читай далі’’… З того часу минуло 70 років. А перед моїми очима і досі сидить згорблена бабуся з вишивкою у руках і, боячись поворухнутися, декламує натхненне Шевченкове слово…Я ‘’Кобзаря’’ вивчив напам’ять. Наступного року (1949) вперше після війни вийшла книжка ‘’Т. Г. Шевченко. Вибрані твори’’. Мені його подарувала бібліотекарка школи, маю у домашній книгозбірні.

**********
9 березня. Ранок. Вулиці ще тихі, безлюдні, на горизонті ледь витикається півколо сонця…’’Ніхто ніде не гомонів’’… Йду сквером імені Тараса Шевченка. Бачу здалеку – молод дівчина підходить до пам’ятника Тарасу. Дістає з пакета букет пломенистих квітів, кладе на постамент. Журливо схилила голову, постояла і пішла вздовж алеї у бік гімназії Шевченка. Хотів доггнати, щось сказати і спитати. Подивилася на мене, посміхнулася, махнула рукою, зникла за будинками…За годину сквер ожив, заворушився. Зупинялися авто, виходили святково одягнені дядечки і тіточки, за ними несли корзини квітів…Лунали промови, грала музика, виблискували об’єктиви фотоапаратів…Хор співав ‘’Реве та стогне’’… Я ж бачив той скромний букетик над корзинами, дитячий візок і добру посмішку молодої жінки.

Фото Юрій Матівоса.
Фото Юрій Матівоса.
Юрій  Матівос
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s