Першовідкривач Новокозачина

Назва поселення Новокозачин виринула з глибини трьох століть наприкінці 90-х років минулого століття завдяки дослідженням історика за фахом заслуженого журналіста України Юрія Матівоса. Знайдена ця назва населеного пункту була в кількох публікаціях позаминулого сторіччя, першою з яких була «Мальовнича Україна». Паралельно були відомі назви окремих маленьких поселень навколо фортеці: Пермська Слобода, Грецька Слобода, Пулківська Слобода на правому березі та Кущівка, Ковалівка, Криничувата Балка на лівому. Та найбільше був відомий лівобережний Поділ, назва якого згадувалася у багатьох джерелах. А от відкриття поселення Новокозачин стало дійсно відкриттям. В джерелі розповідалося про утворення поселення з запорозьких козаків для охорони робітників і поселенців при будівництві нової фортеці у центрі України. Приблизно на місті того Новокозачина і виникла Грецька Слобода, або як писалося пізніше Чечора та Биківське поселення. Пізніше два останніх топоніми замінили у вжитку перший топонім.
Описи академіка з Санкт-Петербурга Йоганна Антона Гільденштедта, які датуються 1773-1774 роками, доводять неприємну для «місцевих єлисаветргадців», що в ті роки ніякого Єлисаветграда насправді не існувало. Академік, написавший правду їм «не догодив». Згається в його описі все крім Єлисаветграда: і назва фортеці і поселення навколо нього, але чого немає того немає. Можливо, зглянувшись над титулом академіка «місцеві історики-єлисаветградці» якого побоялися зачепити, як німця-росіянина, а всю силу удару спрямували на публікації Юрія Матівоса. Порозмислиши кілька років, один місцевий «історик-науковець» з освітою російського філолога, таки надрукував у ЗМІ «свій висновок», що нібито історик Юрій Матівос у своїх публікаціях використав «неправдиві або недостовірні джерела». Саме ці «геніальні висновки» слугували промосковським представникам влади в організації нехтування висновками того дослідження. А що доводили записки академіка? А лише те, що свідчили про наявність російської фортеці з поселеннями навколо та про відсутність на той час міфічного міста з іменем «святої Єлисавети». Далі у Санкт-Петербурзі в 1845 році проросійські кола ХХ І століття «підвели» ще один раз. Сам імператор підписав Указ про герб міста, в якому було чітко сказано, що гербі міста зображено не що інше, як вензель імператриці Єлизавети ІІ. Але все одно знаходяться нині такі особи, що намагаються заперечувати таке історичне документування.
Це підняття завіси над історією рідного краю викликало несамовиту лють з боку прихильників російської імперської назви міста. Певне цькування, гальмування видання книжок, навіть навішування образливих ярликів з’явилося у арсеналі боротьби у запеклих антиукраїнців проти Юрія Матівоса. Але ні несамовита лють, ні заборонені прийоми їм не допомогли, бо місто хоч і не повернуло собі історичну назву Новокозачин, а вже розправило українські плечі і стало зватися Кропивницький.
Та не лише відкриття топоніму Новокозачин широкому загалу читачів місцевих ЗМІ, яке відбулося практично двадцять років тому, є у активі Юрія Матівоса. В його творчому доробку туристичні путівники та з десяток книжок з історії рідного краю. На цих книжках виховано вже пару поколінь патріотів рідного краю та навернуті в українську віру люди старшого віку. А як це потрібно молодій новій незалежності України, бо немає держави без патріотів. Без них земля стає пусткою вільною для зайд і пройдисвітів.
В місцевій журналістиці Юрій Миколайович є діючим патріархом журналісти. Майже щодня з під його пера з’являються нові статті, дослідження, нариси та памфлети. І це свідчить, що справжній журналіст колишнім і недіючим не буває. Крім того Юрій Матівос належить до тої незначної категорії журналістів, заради яких передплачувалися періодичні видання , в яких вини працювали, збільшувалися наклади видання та коло прихильників та читачів газети. Стаття під яким вгорі чи внизу стояло його прізвище ніколи не були нудними і нецікавими, неактуальними або якимись прісними.
Стосовно журналістської братії, то для найкращих та найяскравіших її представників Юрій Миколайович Матівос завжди був неоціненими прикладом та зразком. І не лише на шпальтах газет та журналів, а в спілкуванні з читачами та героями матеріалів. То ж як не крути, і як не верти, то творчість нашого патріарха журналістики визначна віха та епоха в місцевій і українській журналістиці більше ніж у півстоліття.
А нещодавно, років три-чотирі тому Юрій Миколайович вийшов в мережу Інтернет самостійно. Самостійно тому, що і до цього моменту в мережі вже рясніло його статтями та іншими матеріалами. Років десять тому його прихильниками були створені на знак поваги до фахового українського історика та журналіста два сайти з назвою «Український Новокозачин», які неодноразово атакувалися хакерами,. Один із них хоча в пошкодженому вигляді, але діє. На них крім статей Юрія Матівоса розміщені статті про історичне життя краю його однодумців та прихильників. Тож історична правда не підвласна навіть сучасним хакерам.
В боротьбі з недоброзичливцями та відвертими і замаскованими ворогами всього українського загартувалася громадянська позиція та журналістський хист Юрія Матівоса. Хочеться побажати цій знаковій у нашому краєзнавстві та журналістиці людині подальших творчих здобутків, а його колегам брати з нього приклад.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s