З розвитком постіндустріальних тенденцій у сучасному суспільстві в більшості розвинених держав соціальна сфера перетворюється в ненажерливу потвору, яка в прямому розумінні цього слова з’їдає майбутнє цих країн.
Іронія долі полягає в тому, що саме стрімкий прорив у добу «економіки знань» міг би вирішити левову частку фінансових проблем та продовжити існування соціальної держави, але такий прорив вимагає великих інвестицій та політичної волі, якої так не вистачає сучасним західним демократіям.
З іншого боку, країни «третього світу», які прагнуть здійснити прорив у своєму розвитку, не мають для цього необхідних ресурсів. Ідеться не про ресурси матеріальні, хоча й про них теж, але в першу чергу їм не вистачає людського та інтелектуального капіталу. Навіть титанічні зусилля таких країн, як Ефіопія з її зарплатами науковців, що складають 23(!) ВНП на душу населення, не можуть мати такого проривного ефекту, який здатні досягти при значно менших жертвах країни колишнього «другого світу», які продовжують зберігати певний потенціал у науковій та освітній сфері. І на місце лідера за цим потенціалом можуть претендувати лише дві країни, що зараз перебувають у стані протистояння: Росія та Україна.
Україна має великий потенціал у науковій та освітній сфері. За індексом освіти ООН вона знаходиться в лідерах (31 місце). Тобто за таким важливим показником наша країна випереджає такі держави, як, наприклад, Італія (член великої сімки, 32 місце), Польща (яку нам постійно наводять як позитивний приклад – 37 місце), Великобританія (без коментарів, 39 місце), Росія (49 місце і якісний відрив у бік відставання) і Бразилія (яка, незважаючи на всі проблеми, вважається «потенційною наддержавою», 102 місце).
Це безпрецедентний ресурс, особливо якщо врахувати нашу об’єктивну слабкість по багатьом іншим показникам, що відображають розвиток. У певному розумінні інтелектуальний капітал України є аналогом енергетичних ресурсів для країн-постачальниць нафти та газу, але з однією великою відмінністю: газ та нафта рано чи пізно закінчиться, а інтелектуальний капітал можна не тільки зберегти, а й примножити.
Конкретною ілюстрацією потенціалу України може слугувати такий приклад: вона займає 4 місце в світі за кількістю сертифікованих спеціалістів з інформаційних технологій (після США, Індії та Росії). Не варто забувати, що саме інформаційні технології є однією зі складових шостої технологічної хвилі і в найближчі десятиріччя їхня роль буде лише зростати.
Обмежений формат статті не дозволить провести навіть відносний огляд найбільш перспективних напрямів в науці та освіті, в межах яких Україна має перспективу якісно випередити інші країни світу. Але наскільки серйозними мають бути зусилля для реалізації стратегії випереджального розвитку? Чи має країна відповідний матеріальний ресурс? Які кроки треба буде зробити в першу чергу?
Нам варто прикладати максимальні зусилля там, де конкуренти їх економлять, а навіть базове ознайомлення зі статистикою витрат на освіту та науку в світі продемонструє велику перевагу витрат на освіту, левову частку яких складає фінансування шкільної або середньої спеціальної освіти. Навіть у сфері вищої освіти основна частина ВНЗ є саме навчальними, а не навчально-науковими закладами. Все це при тому, що саме науково-дослідницька або тісно пов’язана з нею науково-навчальна діяльність є важелями, здатними якісно змінити ситуацію. Відповідно, при застосуванні науки та освіти в реалізації стратегії випереджального розвитку належні висновки з цієї інформації повинні зіграти принципову роль.
Україна має адекватний інтелектуальний ресурс для реалізації стратегії випереджального розвитку з опорою саме на науку та освіту. Але ці можливості можуть бути реалізовані лише при безпрецедентній концентрації матеріальних ресурсів та грамотному стратегічному плануванні конкретних заходів по втіленню відповідного сценарію в життя.
Едуард Юрченко
Сурма 