Іван Драч: “Я ніколи не думав, що ми починаємо Україну, яка доживе до такого ідіотського стану, як зараз”

Перший голова “Народного Руху”, видатний український поет Іван Драч в інтерв’ю програмі “Гордон” на телеканалі “112 Україна” розповів про те, чи носить зірку Героя України, чи хоче повернути Донбас і Крим і чи залишилися у нього друзі в Москві

Гордон: В ефірі програма “Гордон”, і сьогодні мій гість – видатний український поет Іван Драч.

Доброго вечора. 31 один рік ви були членом комуністичної партії. Хоч трохи в комуністичні ідеали ви вірили тоді?

Драч: Не те слово, що вірив. Я був настільки затятим піонером, комсомольцем.

– Сьогодні ви усвідомлюєте що були, вибачте, дурним?

– Не те слово! Супердурним і наївним. Але це наше покоління таке було. Нас виховували так. Ми плакали, коли Сталін помер.

– Сьогодні багато ваших ровесників не розуміють, що їх ввели в оману. Вони вважають, що тоді було все добре.

– А куди ж ділися ті мільйони людей, що загинули від голоду, загинули у війні? Це ж все від Сталіна.

– Доводилося вам в 70-80-ті роки бути конформістом?

– Який же я комуніст був би, якби я не був конформістом?! Це входило в поняття того: ми були тими конформістами. Але поволі ми виходили з цього конформізму і ставали на якісь нові рейки. Дуже непросто це все давалося. Дуже поволі я прозрівав.

– Ви були першим головою Народного руху України. Як вдалося в 1991 році комуністам і НРУ зійтися і проголосити таку омріяну рухівцями незалежність?

– Ми правдами і неправдами намагалися всіх схилити, що то основне. Коли в нас був ланцюг від Києва до Львова, то Кравчук поїхав подивитися, що ми організували, і я відтоді казав, що Кравчук поїхав завідувачем ідеологічним відділом, а повертався вже майбутнім президентом України. Він побачив, що треба все це осідлати. Він розумний і хитрий чоловік.

– Незалежність України, якій скоро виповниться 26 років, впала на Україну з неба?

– Ні. Це дурниця абсолютна. А за що ж ті мільйони людей загинули? А за що у кожному політичному таборі більшість в’язнів була з українських земель? Боролися за це десятиліттями, століттями. І побороли, нарешті. Випала нам така щаслива доля, що ми причетні створити оці головні речі.

– Серед керівництва Руху агентів КДБ було багато?

– Мені важко про це казати. Я не знаю цього і не хотів знати. Знаю, що були претензії до Бурлакова, який був головою секретаріату Руху, а потім він працював в органах безпеки. Його привів М. Горинь, і згодом виявилося, що він працював нормально. Важко сказати, хто був агентом. Тоді все це було байдуже, тому що треба було мобілізовувати геть усіх на основні справи. А основна справа – проголошення Незалежності. І тут треба було мати відповідні контакти з Кравчуком.

– Вас забирали до КДБ. Били вас там?

– Ніколи не били, тільки лякали. Тюрмою, Сибіром. Відтоді я почав щось розуміти про наші органи.

– Що за постать для України В. Чорновіл?

– Постать надзвичайно цікава. Не думаю, що така масштабна, як це намагаються його зробити. Це людина середнього розуму і розуміння того всього, але дивовижно відчайдушна, смілива, гостра. І тут, можливо, і не треба було такого великого розуму, а треба було атакувати і йти вперед. Справа в тому, що народ наш не був готовий до Чорновіла. За Чорновіла проголосувало практично стільки ж, скільки нас було у ВР. На той час народ наш був готовий на чверть до того всього, що сталося. А сталося це чисто випадково, з різних причин: Берлінська стіна, польська “Солідарність”, фронти в Прибалтиці.

– Чорновіла вбили, на вашу думку?

– Як на мене, вбили. Ніякий ідіот не міг би повертати там свого КамАЗу. Думаю, що все це було організовано. А хто це організував – наші служби чи московські – цього я не можу сказати.

– Ви стільки років займалися політикою. Це викинуті з життя роки чи ні?

– Ні. Зараз я працюю над 12-томником. Один із томів називається “Політика”. Це моє життя. Куди ж я дінусь від цього!

– Коли ви були депутатом, то ті скликання були більш порядними, більш інтелектуальними.

– Коли починався Майдан, припустилися помилки. Його починали не політики, і оцим “неполітикам” треба було самоорганізуватися в такий спосіб, щоб вони могли час від часу контролювати все, що відбувається, щоб цього жахіття не було. А вони випустили все це з рук відразу.

– Коли ви дивитеся на політиків у ВР, що ви думаєте?

– У нас олігархат, куди ми дінемося від цього. Правлять нами олігархи, і кожен із них має свою систему депутатів, і вони там між собою ту драчку вчиняють, роблять своє діло. Від того мені  трагічно, сумно і неймовірно тяжко дивитися на все це. Я ніколи не думав, що ми започатковуємо таку Україну, яка доживе до такого ідіотського стану, як це зараз.

– Є українські політики, які вам сьогодні подобаються?

– Приймаєте ви той “Мінськ” чи не приймаєте, але я думаю, те, що там роблять Кучма, Марчук, Горбулін, що робив там Безсмертний, що це люди порядні. Вони намагаються витиснути з тої ситуації, в яку їх поставила загальносвітова тенденція, скільки можна. Але мені здається (з того всього, що відбувається), що то є справа двох систем цивілізацій: православно-російської, як такої, і європейсько-американської. І вони тут стикнулися лобами на території України, і вони молодою українською кров’ю змащують гвинтики цього страхітливого механізму.

– А хоч один із сучасних політиків у парламенті вам подобається?

– Є, звичайно, там дівчата і хлопці. Найєм цікавий, Гопко красива і розумна. Але найбільше мені болить не те, що відбувається в парламенті, а те, що сталося з нашим народом, чи електоратом. Доведено до світової катастрофи славу Львова як сміттєзвалища. Це ж наш П’ємонт український, революційне відродження! А на Волині, де народжувалася УПА, сталася бурштинова біда. А це доведено до такого системою нашої влади. Я так вважаю, що за все, що відбувається в Україні, винні насамперед ті п’ять президентів, двадцять прем’єрів, тисячі депутатів, серед них і я, грішний. Вину є на кого сперти, але справа в тому, як дати раду усьому цьому.

– Вам Назарбаєв подобається як президент?

– Він для мене надзвичайно цікавий чоловік. Хоча би цим останнім, що він вводить латиницю. Я особисто з Нурсултаном Абишевичем знайомий ще з давніх часів. Він якось прийшов на засідання Кабміну УРСР, коли він був ще прем’єром. Засідання велося російською мовою, а він виступив українською. Я маю в Казахстані багатьох приятелів, знайомих. І я шаную цей народ. Він є надзвичайно цікавим, мобільним, динамічним, і йому пощастило з лідером. Я би віддав всіх наших п’ятьох президентів за одного Назарбаєва.

– У вас було багато друзів у Москві. Ви з ними спілкуєтеся зараз чи ні?

– Нещодавно я їздив до Баку до голови Спілки письменників Азербайджану. Я там виступив, і проти мене гостро виступили представники “русского мира”. А захистив мене колишній міністр культури, колишній ректор літературного інституту Є. Сидоров. І зараз я думаю, що коли хочемо подолати цей мозоль ( Путіна чи Кремль), ми обов’язково мусимо налагоджувати контакти з якоюсь російською елітою, яку уособлюють такі, як Шендерович чи Сидоров. Всіма способами треба наводити ці всі контакти. Не можна вірити, що ми дамо раду з цією потугою самі.

– Чи могли ви коли-небудь уявити собі, що буде російсько-українська війна?

– Ніколи не думав до такого жахіття дожити.

– Що ви відчули, коли Росія відтяла Крим?

– Я відчув все ідіотство нашої влади і керівництва нашого на чолі з Турчиновим через те, що я служив три роки в армії. Я знаю, що це таке. Я знаю, що коли хтось іде, то “Стой, кто идет?!Стой, стрелять буду!”, постріл вгору, а потім стріляю в груди. То якби у Криму загинуло 100 чи навіть 1000 наших людей, які там були, то, може, не було б цього жахіття на Донбасі, не було б сотень тисяч смертей, які є. Це була величезна помилка нашої держави тоді.

– А що робити з Кримом і Донбасом?

– До мене нещодавно звернувся професор Білецький з Донбасу, який зробив гірничу енциклопедію у 12 томів. Ніде в світі немає такої енциклопедії. Там чимало є таких інтелігентів. Але попри це все, там є такі проросійськи налаштовані, що їх навіть назвати сепаратистами важко. Вони ніколи не поступляться там. Звичайно, коли Путін попустить, вони повтікають до Росії, але що б там не було – це проблема дуже довга. Проблема десятиліть.

– Ви особисто хочете, щоб Крим і Донбас повернулися до складу України?

– В якій ситуації Донбас – я вам розповів. А щодо Криму, то наймудріше було б зробити окрему державну структуру з кримськими татарами, але зробити під егідою США, Європи, України, Росії. Щоб це була окрема держава, щоб це була світова перлина, як писав П. Неруда про Крим,  що це “орден на грудях землі”.

– Що за людина Путін?

– Мені здається, що його недооцінено. Не можна казати, що він тільки тактик. Він дуже стратегічно мислить, дуже багато розуміє, тямить, і він взявся за єдине – за те, щоб зберегти імперіальну Росію, продовжити справу царів, Леніна, Сталіна. І народ підтримує. Народ російський багато в чому агресивний. Він так звик. Наш народ займався землеробством, і у більшості своїй – це добрий народ. Коли його вже доводять до чаду, то він стає гайдамакою, бандерівцем тощо.  Але, загалом, його треба дуже розбурхати, щоб він став на таку роль. Ще винна в цьому і наша філософія. Винен Сковорода з його добротою. Пізній Шевченко кликав до доброти. Протягом століть наша інтелектуальна еліта саме завинила з цим добром, бо надто багато вже добра в нашому пересічному характері.

– Україна, взагалі, буде?

– Україна не може не бути, тому що коли в таких ситуаціях з’являються волонтери, і вони є світовим дивом, вони відстоюють себе, Україну, свободу в європейському вимірі…

– У чому для вас полягає українська національна ідея?

– Мені здається, що основний пропагандист цього діла в нас Т. Г. Шевченко. Ми нічого мудрішого там не скажемо. Коли ми починали Рух, ми боролися за вільну людину у вільній, незалежній країні. На жаль, незалежність – яка б вона там не була! – є, а вільної, незалежної людини немає. У нас є пустобрехи у вишиванках, які цю вишиванку пускають аж до ширінки штанів, і часом, як дивишся на це все, то стає страшно.

– Чи є різниця між патріотизмом і націоналізмом?

– Справа в тому, що коли ти робиш добро для свого народу, то як це буде називатися… визначає це все справа. Вернадський казав, що коли він дивиться на свої діяння, то не шукає ні в кого оцінки: “Я дивлюся сам, нищівно”. Коли ми починаємо говорити і робити якісь речі, які можуть дратувати когось, як, наприклад міст Бандери чи проспект Шухевича, то, може, назвати міст Вернадського, чи, може, ще якісь більш терпимі речі. Ми дуже невміло, необережно… Немає такту, немає вихованості.

– Бандера і Шухевич для вас герої?

– Для мене це герої, тому що вони боролися за незалежну Україну. Інша справа,яким чином вони боролися, які методи в них були. Це одне від іншого треба віддаляти.

– Ви – Герой України. Ви носите геройську зірочку?

– Я ніколи не надягав цієї зірочки.

– Хто з українських поетів, на вашу думку, є великим?

– Один: Тарас Григорович. Франко був, на мою думку, найрозумнішим письменником. Леся – найпроникливішим ліриком і майстринею драм.

– А хто із сьогоднішніх поетів найкращий в українській поезії?

– Ліна Костенко, покійний Микола Вінграновський. Це люди високого таланту. Дмитро Павличко.

spaceplay / pause qunload | stop ffullscreenshift + ←→slower / faster
↑↓volume mmute
←→seek  . seek to previous 12… 6 seek to 10%, 20% … 60%
112.ua
– Чи правда, що Янукович читав вам колись власні вірші?

– Він мені не тільки читав вірші. Він мене завів до своєї захристії і сказав: “Оце лампадка, оце ікона, а оце фотографія мого друга. І я вам прочитаю вірші, які я написав на честь свого цього друга”. Він мене вразив цим надзвичайно. Ще він мене вразив тим, що коли давали Шевченківську премію, то він першу премію дав за твори, присвячені бандерівщині, УПА тощо. Я тоді встав на Шевченківському комітеті і сказав, що він правильно робить, бо президент повинен бути і лівих, і правих, і тих, хто посередині. Президент повинен бути для всього народу. Але потім, коли я до нього звертався, щоб допомогти Ступці, він не допоміг. А коли вийшов закон про мови, то ми зі Ступкою демонстративно вийшли з гуманітарної ради, протестуючи проти його політики.

– А що трапилося з вашим сином?

– Син загинув. І досі неясно. Я звертався до всіх президентів, до прем’єрів.

– Нещодавно в США помер поет Є. Євтушенко. Ви сумуєте за ним?

– Сумую, бо це був мій друг. Він підтримав мене, Дзюбу, коли в мене була складна ситуація. Він був щедрою людиною.

– Ви побачили стільки епох. Цікаве життя у вас?

– Суперцікаве. Треба встигнути все записати.

– Щастя – це що?

– Щастя це те омріяне десь попереду. Це як лінія обрію, яка біжить: ти її доганяєш, а його немає, ніколи.

– Ви щаслива людина?

– Мабуть. У мене надзвичайно великі крила і радості, й горя. І через те я щасливий.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s